The Ukrainian Orthodox Church of the Holy Trinity
The Ukrainian Orthodox Church of the USA
824 Adeline Street Trenton, New Jersey 08610
Sunday Bulletin

Holy Trinity Ukrainian Orthodox Church of the USA www.uocholytrinity.org  Parish Priest: Rev. Zinoviy Zharsky /609/ 393-5330 or /607/ 245-9988 stjohnuoc@yahoo.com Welcome all visitors of Holy Trinity. Please come again. Sunday, September 17 + 2017 УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА СВ. ТРІЙЦІ В С.Ш.А. СЕРДЕЧНО ВІТАЄМО НАШИХ ГОСТЕЙ ЯКІ МОЛИЛИСЬ СЬОГОДНІ З НАМИ. БУДЕМО РАДІ БАЧИТИ ВАС У НАСТУПНУ НЕДІЛЮ. НЕХАЙ ВАС ОБЕРІГАЄ ГОСПОДЬ.


Those who build a House of God on earth build for themselves a house in heaven. Той хто будує дім Божий на землі, будує собі дім на небесах.

 

Liturgical Schedule: Saturday, Sep 16 - 6:00 PM Vespers / Confession. Reading the lives of the saints Sunday, September 17 - 9:00 AM. Hours/Confession. 9:30 AM. Divine Liturgy.Prayers for travelers following the Divine Liturgy. Religious School. Wednesday, September 20 - 6:30 PM. Festal Vespers. Nativity Mother of God. Thursday, September 21 - 9:00 AM Festal Divine Liturgy Nativity Mother of God.                              

Розклад Богослужіння:  Субота, 16 вересня - 18:00 Велика Вечірня / Сповідь. Читання життя святих.  Неділя, 17 вересня - 9:00 Часи / Сповідь. 9:30 Божественна Літургія.Молитва для подорожуючих після Літургії. Релігійна школа. Середа, 20 вересня - 18:30 Cвяткова Вечірня. Різдво Богородиці. Четвер, 21 вересня - 9:00 Святкова Літургія. Різдво Богородиці.       

       

Вітаємо з Днем Народження! Happy Birthday! Вересень - September: 18 - Олена Громадська, 21 - Zoya Skibicki, 21 - Keira Fitzpatrick.

 

We prayerfully remember. Ми молитовно згадуємо. Memory eternal! Вічна пам'ять! September - Вересень: 17 Frences Pshenychny, 18 Walter Hawryliak, 18 John Korsak, 19 Peter Hetmanski, 20 Mary Markowitz, 21 John Zuk, 21 Joseph Pshenychny.                     

 

Чому в Церкві перед іконами не тільки моляться, а й цілують їх? Для чого це потрібно? Тому, що: Ікона для православної людини не просто священне зображення. Це свого роду вікно в духовний світ, що дозволяє хоча б через образ святого зустрітися з ним, звернутися до нього з молитовним проханням, подякувати за допомогу і просто висловити свою любов. У православному богослов'ї ікони цей принцип сформульовано таким чином: «Честь, яка віддається образу, переходить на Першообраз». За вченням Церкви, шанування ікон і поклоніння їм відноситься не до матеріалу ікони, не до дерева і фарб, а до того, хто зображений на іконі (первообразу) . У повсякденному житті ми теж не раз стикалися з цим принципом. Рідні зберігають фото один одного і в розлуці цілують їх, розмовляють з ними. А якщо фото мами раптом випадково впаде на підлогу, то навряд чи знайдеться людина, яка тут же не кинеться його піднімати, причому зовсім не тому, що це є дорогий клаптик паперу, покритий фотоемульсією. Так само і віруючі цілують ікони, тому що люблять тих, хто на них зображений.   

 

Про ікони. Оскільки деякі засуджують нас за те, що поклоняємося і віддаємо шанування зображенню Спасителя і Владичиці нашої, а також і інших святих і угодників Христових, то нехай почують вони, що Бог на початку сотворив людину «за образом Своїм» (Бут. 1: 26). Звідси, хіба не ради того ми, які сотворені за образом Божим, кланяємось один одному? Бо, як говорить богонатхненний і багатообізнаний у божественних речах св. Василій, “Шана, яку віддаємо образу, переходить на першообраз.” Першообраз є той, хто зображується, з чого робиться знімок. Ради чого Мойсеїв народ звідусюди поклонявся скинії, яка мала і вигляд небесного творіння? Справді, Бог говорить Мойсею: «Дивись і сотвори все за образом, показаним тобі на горі» (Вих. 33:10). А також херувими, осіняючи святилище, хіба не були ділом людських рук? А відомий храм у Єрусалимі? Хіба ж не рукотворний він і хіба не збудований людським мистецтвом?         

Божественне Писання осуджує тих, хто поклоняється ідолам і приносить жертви демонам. Приносили жертви елліни, приносили і юдеї, але елліни  демонам, а юдеї Богу. І жертвоприношення еллінів було осуджене і відкинуте; жертва ж праведних благоугодна Богу. Бо і Ной приніс жертву, і «відчув Господь приємні пахощі» (Бут. 8: 21), схвалюючи пахощі доброго налаштування і любові до Нього. Язичницькі ж ідоли як ті, що зображали демонів, були відкинуті і заборонені. Крім того, хто може сотворити подобу невидимого, безтілесного, неописанного і безвидного Бога? Звідси виходить, що давати форму Божеству діло крайнього безумства і нечестя. Тому в Старому Завіті ікони не вживались. Але оскільки Бог зі Свого милосердя для нашого спасіння воістину став людиною, жив на землі, спілкувався з людьми, творив чудеса, постраждав, був розіп’ятий, воскрес, вознісся; і все це було насправді, бачене людьми і описане для нагадування нам і для повчання тих, що ще не жили тоді, щоб ми, не бачивши, але почувши й увірувавши, досягнули блаженства з Господом. Але оскільки не всі знали грамоту і могди читати, то отці вирішили, щоб все це, подібно до того, як деякі (славні) подвиги, намалювалися на іконах для короткого нагадування. Без сумніву, часто, не маючи думок про страждання Господа, при вигляді зображення розп’яття Христа, ми згадуємо спасительні страждання і, впавши, поклоняємось не речі (предмету, матеріалу), але зображеному (на ньому), подібно до того, як не матеріалу євангелія і не матеріалу хреста ми поклоняємось, але тому, що ними зображується. Бо чим відрізняється хрест, який не має зображення Господа, від хреста, що має (його)? Те саме належить сказати і про Богоматір. Тому що шана, яку віддаємо їй, возноситься до Того, Хто воплотився від Неї. Подібним чином подвиги святих мужів спонукають нас до мужності, до змагання, до наслідування їхніх чеснот і до прославлення Бога. Бо, як ми вже сказали, шана, яку віддаємо усердним співпрацівникам, підтверджує любов до Господа, і шана, яку віддаємо образу, переходить до першообразу. І це є неписане передання, як і передання про поклоніння на схід, про поклоніння хресту і про багато що інше, подібне до цього. Існує церковне передання що цар едеського міста Авгар послав живописця написати подібне зображення Господа. Коли живописець не міг цього зробити через сяючий блиск його лиця, то Сам Господь, приклавши шматок матерії до Свого божественного і животворчого лиця, відобразив на шматку матерії Свій образ і при таких обставинах послав це Авгарю за його бажанням. А те, що апостоли передали дуже багато-чого не написаного, про це свідчить Павло, апостол народів: «Отже, браття, стійте і тримайтеся передань, яких ви навчилися чи то словом, чи то посланням нашим» (2 Сол. 2: 15) І до Коринфян він пише: «Хвалю вас, браття, що все моє пам’ятаєте і дотримуєте передання так, як я передав вам» (1 Кор. 11:2)   /Св. Іван Дамаскин жив у 7 столітті/      

 

Prayers for the Dead in the Bible and in Tradition. What does the Bible Say?First, let me point out that neither of the passages cited address the question of praying for the dead. The point of Ezekiel 18 is that a son is neither saved nor condemned because of the righteousness or the sins of his father, and neither is a father saved or condemned because of his son. Also, past righteous will not save a man who falls into sin, nor will past sin condemn a man who turns from his sin. The passage is not about prayers for the dead. The point of Romans 2:3-9 is that everyone will be judged according to his works. This has nothing to do with prayers for the dead either, unless you assume that we believe that by praying for the dead we could pray an impenitent sinner into heaven, but we do not believe that. There are, however, passages of Scripture that do address this question. 2nd Maccabees is not in most Protestant Bibles, but it was included in the 1611 King James Bible, and has been considered to be part of Scripture by the Church since the time of the Apostles (see Canon 85 of the Holy Apostles) and in 2nd Maccabees 12:38-45 we find a very clear example of prayer for the dead. In the Wisdom of Sirach (which is also listed among Scripture by the Canon 85 of the Apostles), it says: “Give graciously to all the living; do not withhold kindness even from the dead” (Sirach 7:33).                                                                                                                                        

And in 2 Timothy 1:16-18, St. Paul is praying for Onesiphorus, who obviously is no longer among the living: “The Lord grant mercy to the household of Onesiphorus, for he often refreshed me, and was not ashamed of my chain; but when he arrived in Rome, he sought me out very zealously and found me. The Lord grant to him that he may find mercy from the Lord in that Day and you know very well how many ways he ministered to me at Ephesus.”                  

Jewish Tradition: The text from Second Maccabees that has already been cited is clear evidence that this was the Jewish custom well before the time of Christ, but is also a fact that the Jews continue to pray for the dead. So if prayers for the dead were some pagan corruption that crept into the Church, one has to wonder how it also crept into Judaism… especially when this would have to have happened before the the time of Christ. Christian Tradition: When I first began to seriously consider becoming Orthodox, prayers for the dead were on my list of about 5 issues that had to be resolved, but it was also one of the first issues to be scratched off that list, because the evidence that the early Church prayed for the dead is far too ubiquitous to allow one to doubt it. You find it in the earliest texts of the Liturgy. You find it passing comments made by the earliest writers of the Church. You also find them in the catacombs. For example, we have the Epitaph of Abercius, Bishop of Hieropolis, who reposed in 167 A.D. in which he asks for those who read the epitaph to pray for him. When St. Augustine’s pious mother was departing this life, her last request was: “Lay this body anywhere, let not the care for it trouble you at all. This only I ask, that you will remember me at the Lord’s altar, wherever you be” And quotation upon quotation could be multiplied along these lines. Prior to the Protestant Reformation, there weren’t any Christians, anywhere, who did not have the custom of praying for the dead. Conclusion: I remember hearing the story of an Anglican priest who had adamantly opposed prayers for the dead any time the issue was raised, and then after his wife’s death he ceased to speak up on the matter, and was asked about it. He said that he had prayed for his wife every day, since he had met her, and could not bring himself to stop after her death. Prayer for the dead is a way the living show their love for dead. We also believe that prayers the dead are of some benefit to them, but exactly how these prayers benefit them is not something that the Church has precisely defined. If someone dies in a state of repentance, but without having had a chance to bring forth all the fruits of repentance, we believe that they are not ready to enter immediately into the presence of God, but that at some point, through the prayers of the Church, they will be. If someone dies in a state of impenitence, while our prayers are of some benefit to them, those prayers cannot make them worthy of the Kingdom of Heaven. But in either case, by praying for the dead, we strengthen our own faith, and come to better entrust our loved ones to God’s mercy. Update: For those who want further proof that the Church does not believe that those who die in a state of unrepentance can be prayed out of hell, consider the following: St. John of Damascus wrote that those who have departed, unrepentant, and with “an evil life” cannot change their destination from hell to heaven by the prayers of anyone. St. John Chrysostom likewise speaks of those who are where it is not possible to receive cleansing, and who are outside of the Kingdom of God, but who may receive some consolation by our prayers.“But we have received that even the souls which are held in hell are already given over to eternal torments, whether in actual fact and experience or in hopeless expectation of such, as can be aided and given a certain small help, although not in the sense of completely loosing them from torment or giving hope for a final deliverance. And this is shown from the words of the great Macarius the Egyptian ascetic who, finding a skull in the desert, was instructed by it concerning this by the action of Diving Power. And Basil the Great, in the prayers read at Pentecost, writes literally the following: “Who also, on this all-perfect and saving feast, art graciously pleased to accept propitiatory prayers for those who are imprisoned in hades, granting us a great hope of improvement for those who are imprisoned from the defilements which have imprisoned them, and that Thou wilt send down Thy consolation” (Third Kneeling Prayer at Vespers). But if souls have departed this life in faith and love, while nevertheless carrying away with themselves certain faults, whether small ones over which they have not repented at all, or great ones for which even though they have repented over them they did not undertake to show fruits of repentance: such souls, we believe, must be cleansed from this kind of sins, but not by means of some purgatorial fire or a definite punishment in some place (for this, as we have aid, has not at all been handed down to us). But some must be cleansed in the very departure from the body, thanks only to fear, as St. Gregory the Dialogist literally shows; while others must be cleansed after the departure from the body, either while remaining in the same earthly place, before they come to worship God and are honored with the lot of the blessed, or if their sins were more serious and bind them for a longer duration they are kept in hades, but not in order to remain forever in fire and torment, but as it were in prison and confinement under guard. All such ones, we affirm, are helped by the prayers and Liturgies performed for them, with the cooperation of the Divine Goodness and Love for mankind. This Divine cooperation immediately disdains and remits some sins, those committed out of human weakness, as Dionysius the Great (the Areopagite) says in the “Reflections of the Mystery of those Reposed in Faith”  while other sins, after a certain time, by righteous judgments it either likewise releases and forgives and that completely or lightens the responsibility for them until that final Judgment”                                                                                                                                                                                    

Here is a quote from St. Symeon of Thessalonika’s, about commemorations: “And there is no place here [in commemorations at the proskomedia] for unbelievers, let alone for the heterodox. “For what communion does light have with darkness?” since, scripture says, the angels will separate out the evil from the midst of the just. Therefore it is also not at all right for a priest to make a commemoration of him; neither for a heterodox, or make a commemoration of him neither for those openly sinning and unrepentant. For the offering is to their condemnation, just as it is also for the unrepentant who receive communion of the awe-inspiring mysteries, as the divine Paul says” /Fr. John A. Peck/

Share This: